Рецензія: «1Q84» Харукі Муракамі

mashyle4ka98
16 мая 2015 г.
1 мин. чтения

Дивно, читаючи японську літературу, яка прославляє філософські думки, знаходити ознаки “магічного реалізму”, які притаманні письменникам “карибського чуда”. “Книга Харукі Муракамі “1Q84” - алюзія на книгу “1984” Орвела”- так пише в рецензії. Але це мало про що розповідає зацікавленому читачеві. Сповнена магічними розповідями про дивовижні два світи, про чарівну історію кохання Аомаме і Тенґо, які крізь роки зберігають у своїй душі згадку про одну коротку зустріч. Саме ця зустріч заповнила їх серця надією на випадкову зустріч один з одним, не кажучи вже про взаємні почуття. “1Q84” так захоплює, що не помічаєш, як швидко читається ця непроста, насичечена історія двох закоханих душ, які очікують на зустріч, шукають опору у житті, живуть щоб жити. Введені в роман такі дійові особи як Фукаері (авторка “Повітряної личинки”), лідер таємної секти, охоронець Тамару, майже дівчина-поліціянтка Аюмі - допомагають глибше пізнати різноманіття душ і світосприйняття, яке панує навколо головних героїв. Важливими у романі є два місяці, які споглядають на світ і вводять його і його жителів в оману. Неможливо не згадати про композитора Яначека і його “Симфоніетту”, яку слухають герої в різний час. Щоб зрозуміти, що відчувають герої під час звучання цієї композиції - раджу читати книгу, прослуховуючи цей музичний твір, який ще більше створює атмосферу(переживань, відчуттів. кому що) героїв і їхнього світу. Не рекомендується читати «1Q84» любителям легкого чтива/мильних опер/поціновувачам чогось інтимного, бо лише витратите багато часу на нарікання. «1Q84» Підійте тим, хто читаючи, не помічає, як швидко[повільно] плине час, як сходить[заходить] сонце, як розварюються макарони.