Рецензія: "Чайка Джонатан Лівінгстон"

mashyle4ka98
16 мая 2015 г.
2 мин. чтения

“Чайка, яка змогла” - саме таким міг би бути епіграф до постмодерної повісті-притчі Річарда Баха “Чайка Джонатан Лівінгстон”. Це історія про чайку Джонатана, який через свій талант відрізнявся від інших чайок. Одного разу Джонатан під час свого польоту побачив, що він може щось більше, окрім просто літати і пищати, як це роблять усі чайки зі зграї. Кожного дня він випробовував нові польоти, нові дистанції, нові трюки. І кожного дня віддалявся від зграї. Зрештою, іншим чайкам набрид цей “непридатний для життя” і вирішили його вигнати зі зграї. Одним із напружених моментів є саме оте вигнання Джонатана, який, в свою чергу, не вважав себе “якимось не таким” і очікував на визнання як якогось особливого чи, хоча б, на якусь похвалу. Проте, як часто буває в будь-якому суспільстві: якщо ти не такий як ми, то ти ніщо. Акцентувати вашу увагу хочеться на атмосфері, яка панує в житті чайок. Читаючи про те, що їм варто лише вміти пищати і битися за рибу, одразу постає асоціація з життям людей, які оточують себе необхідним і не покидають свою “Зону комфорту”. Боротьба за рибу відображає закладену в людях жадібність і жагу збагачення, конкуренцію. Пищання чайок більше нагадує виправдання ліні, тобто, можна нічого не робити, але обов’язково пищати, бо без цього ти не чайка. Усе схоже на вигадані людьми стереотипи і нав’язані думки. Повість продовжується і Джонатан, бувши вигнаним із стада, летить собі і зупиняється на іншому узбережжі. Там він продовжує удосконалювати польоти. Він самотній, голодний, проте він щасливий. Згодом він зустрічає двох чайок і бачить, що вони не типові чайки, яких він звик бачити, а такі як і він, особливі. Чайки покликали Джонатана з собою, у світ, де на нього вже чекають. Той “інший” світ допомагає головному герою вірити в себе і саме там він відчуває себе якимось особливим і досконалим.

Що/кого я побачила у Джонатані? Людину, яких зараз мало: наполегливу, яка вірить в себе і не зважає ні на що і ні на кого, прагне удосконалення навіть коли вже досягає чогось вищого. Він доводить всім - усе буде, якщо трішки “попотієш”. Оточення Джонатана - байдуже, якому немає діла до когось і до чиїхось проблем. Головною ціллю яких є життя без боротьби, без турбот, або простіше “Жити, щоб їсти”.

Унікальність цього твору полягає в тому, що надзвичайна персоніфікація змушує вдуматися в те, що читаєш і провести паралелі з тим, що оточує. Якщо ти наполегливий і знаєш, чого ти хочеш, будь ти людиною чи, навіть, чайкою, ти зможеш усе. Отже, ражу :)